Виховання дітей

Одна із актуальних проблем, що стосується споконвічних проблем людства – виховання дітей. Сьогодні проблему виховання обговорюють батьки , педагоги, психологи, соціологи. Саме в сім’ї, родині формується і розвивається особистість дитини, триває опанування нею соціальних ролей, що необхідні для безболісної адаптації в суспільстві. Згодом, відвідуючи дошкільний навчальний заклад , дитина набуває початкового суспільного досвіду. Власне саме в цей час вимоги до виховання дитини мають бути однаковими як з боку батьків так і педагогів.
Криза сучасних сімей виявляється у збільшенні труднощів сімейного виховання, послаблення уваги до різних цінностей. Відсутність у молодих батьків свідомого ставлення до їх ролі, зниження соціальної настанови на виховання, освіту дітей, наявність протиріч в уявленнях про мету, завдання виховання, закономірності психічного розвитку дитини – це все негативно впливає на стабільність молодої сім’ї та повноцінне становлення особистості дитини, посилює емоційне напруження в сім’ї та в цілому негативно відбивається на розвитку дитини
У Державному стандарті – Базовому компоненті дошкільної освіти зазначено спрямування зусиль батьків, педагогів, психологів на розвиток творчого потенціалу дитини , що має свої особливості у дошкільному дитинстві на своєчасне підтримання досягнень індивідуальної своєрідності неповторного життєвого шляху дитини, забезпечення психолого – педагогічного супроводу розвитку дитини у дошкільні роки.
Характер і результативність контактів педагогів, а в тому числі і якість освіти великою мірою залежить від взаємостосунків між батьківською громадськістю та дошкільним закладом. Батьки у нас виступають не як експерти чи спостерігачі роботи педагогів, а як рівноправні партнери та союзники. Взаємини з ними будуються на засадах відвертості , взаєморозуміння , гуманності, гнучкості у відносинах.

«Рід», «родина», а від неї «народ», а «народ» – це безперечно Україна і всі ми – її діти. Коли ми говоримо мій рід, моя родина, то у кожного в душі народжується щось таке тепле, ніжне, рідне і близьке. Бо це найрідніші люди: тато, мама, бабуся,дідусь, брати та сестри.
В українських родинах завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. І першими вихователями дитини є батьки. Від того як вони ставляться до своєї дитини чого навчають, як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде її розвиток та й ефективність суспільного виховання. Про нерозривність зв’язків поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого досвіду влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках:

  • Ниточка веде до клубочка.
  • З родини йде життя людини.
  • Без сім’ї немає щастя на землі.
  • Шануй батька, неньку – буде тобі скрізь гладенько.
  • Яке дерево, такі його квіти, які батьки….. такі і діти.
  • Який дуб, такий тин, який батько, такий син.
  • Яблучко від яблуні недалеко котиться.
  • Чий корінь, того й плід.
  • Які самі, такі й сини.
  • Яке коріння – таке й насіння.
  • Яке зіллячко, таке й сім’ячко.
  • Які мамка й татко, таке й дитятко.
  • Найліпший клад – коли в сім’ї лад.

Найважливіші ліки для кожної дитини – це любов та віра у неї її батьків.
Батьки і діти… На чому будуються їх стосунки? Добрі ті родинні стосунки, що ґрунтуються на взаємній чесноті, щирості, доброзичливості і людській порядності:
«Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка весела та стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їй заманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає її русло, ті береги, яких ми називаємо «батьками». Вони завжди ніби попереду, визначають основне спрямування її руху. Якщо батьки знають, як виховувати дитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим для дитини, – то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною та більш впевненою.
Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушували її плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, але береги дещо скеровують її рух. Рух, яка не має берегів розтікається, поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки, розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткого самоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє під чужий вплив або тиск оточення.
Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхню поведінку, манери спілкування, але, головне, – засвоюють саме ті цінності, ті головні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки, які впевнені, що дитина буде робити так, «як я говорю». Насправді, ж вона буде робити так, «як я роблю». Тому батькам важливо бути послідовними у думках, переконаннях та діях.»

Заклики дітей до батьків:

НЕ ДАВАЙ, мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує, іноді я просто випробовую тебе.
НЕ БІЙСЯ бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.
НЕ ЧИНИ так, щоб я почував себе меншим, ніж я є. бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися «великим».
НЕ ДОЗВОЛЯЙ мені набувати поганих звичок. Надіюся, що ти допоможеш мені виявити ще у зародку.
НЕ КАРТАЙ мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли ти говориш зі мною спокійно і без свідків.
НЕ ОБЕРІГАЙ мене від наслідків. Мені потрібен також і гіркий досвід.
НЕ СПРИЧИНЮЙСЯ до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.
НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ надмірно, коли говорю: «Я тебе не люблю». Не тебе я не люблю, а твою власність, яка нищить мене.
НЕ ПЕРЕЖИВАЙ надмірно через мої мала недуги. Вони просто привертають твою увагу, яка мені потрібна.
НЕ БУРЧИ. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, « вдаючи глухого » .
НЕ ОБІЦЯЙ нерозважливо. Бо почуваюсь дуже розчарованим, коли ти не виконуєш обіцянок.
НЕ ЗАБУВАЙ, що не можу проявити себе так добре, як би мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.
НЕ ПЕРЕОЦІЮЙ моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.
НЕ ЗМІНЮЙ своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до тебе.
НЕ НЕХТУЙ мене, коли ставлю тобі запитання. Бо тоді я перестану тебе питати, а відповіді шукатиму деінде.
НЕ КАЖИ, що мій страх і мої побоювання безпідставні. Вони справжні.
НЕ НАМАГАЙСЯ мене переконувати, що ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що ти не такий.
НЕ ДУМАЙ, що виправдання переді мною є нижче твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує, в мені велику сердечність до тебе.
НЕ ЗАБУВАЙ, що я люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не буду розвиватися!
НЕ ЗАБУВАЙ, що я швидко росту. Напевно, бо тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу, тебе, постарайся.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *