Покарання: «за» і «проти»

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.
Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.

Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам’ятка.
Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров’я дитини.
Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.
Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.
Не нагадуйте дитині про її «старі гріхи». Не заважайте їй “починати життя спочатку”. Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!
Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.
Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. «Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю “мудрість” далі, передаючи її з покоління в покоління!..» — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.
“Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: “Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути”. Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: “Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь”. Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: “Жодного насильства!”
Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці “дрібниці” інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.
Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Сім помилок батьків

Побутові погрози

“Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів”, “Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю”.
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

“Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися”, “Я тобі забороняю товаришувати з…”, “Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні.”
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: “Ось виросту, побачимо, хто сильніший”, — думає вона.

Критика «глухого кута»

“Ти абсолютно не привчений працювати”, “Ти такий лінивий, як і твій батько”, “Учу тебе вчу, а все марно”.
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська

“Ти поводишся, як упертий віслюк”, “Таке може сказати лише повний дурень”, “І в кого ти такий йолоп уродився?”
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

“Ну то скільки часу у тебе на це пішло?”, “І чого це ти так запізнився?”, “І чим ти тут так довго займаєшся?”.
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з’ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з’явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

“Ти так робиш мені на зло, я знаю”, “Ти просто жадібний, я вже зрозуміла”, “Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш”.
Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров’я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

“Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему”, “Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок”, “Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати”.
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.
Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.

Як підтримати дитину

По-перше, обговорюючи поведінку дитини, підкреслюйте, що загалом ви задоволені нею. Наприклад: “Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому поводився чемно”. В такий спосіб батьки дають малому зрозуміти, що помилки можливі, але їх цікавлять насамперед успіхи дитини, а не її “проколи”.
Частіше вживайте слова, які “працюють” на розвиток “Я-концепції” малюка та відчуття його адекватності й значущості. Робіть це у двох напрямках: частіше демонструйте дитині ваше задоволення від її досягнень та намагань; навчайте дитину самостійно розв’язувати різноманітні задачі, даючи їй установку “Ти можеш це зробити”.
Дуже важливо подбати про створення ситуацій з гарантованим успіхом. Пам’ятайте: успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах.
Спілкуючись із малюком, частіше використовуйте гумор, особливо, якщо дитині важко розв’язати якусь проблему чи завдання.
І не забувайте про врахування Індивідуальних особливостей сина чи доньки (її характеру, темпераменту).

Підтримка, похвала, винагорода — не одне й те саме

Батьки часто плутають підтримку з похвалою та винагородою. Батьківська підтримка може надаватися дитині за будь-якої її спроби чи за невеличкий прогрес у справах. Хвалити доречно за добре виконану справу. Але й тут важливо не перестаратися. Надмірна похвала не завжди є підтримкою, бо може видатися дитині нещирою. Винагорода видається дитині за те, що вона зробила щось дуже добре або за відчутне досягнення у певний проміжок часу.

Дорослій людині інколи важко порозумітися з дитиною саме тому, що у них різні системи цінностей, значень і настроїв. Про це не варто забувати. Тож перш ніж зробити чи сказати щось синові чи доньці, спробуйте поставити себе на їхнє місце. Подивіться на світ очима своїх дітей. А головне, вірте у них!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Solve : *
4 × 28 =