Сторінка психолога
Основними завданнями психологічної служби ЗДО:
1. Психологічна допомога малюкам та родині, які вперше прибули до ЗДО.
2. Розвиток емоційної та пізнавальної сфер дітей 3 – 5 р.
3. Корекція негативних тенденцій соціально-емоційного розвитку дітей (група ризику, обдаровані діти).
4. Формування психологічної готовності до навчання в школі.
5. Підвищення рівня психологічної компетентності педагогів, формувати готовність педагогів до впровадження в освітній процес інноваційних технологій.
6. Забезпечувати захист прав і свобод дітей, створювати належні соціально-психологічні умови для комфортного освітнього середовища та захисту честі і гідності вихованців.
7. Продовжувати надання психологічної допомоги дітям і сім’ям учасників АТО, постраждалим, внутрішньо переміщеним особам в адаптації до нових умов проживання і навчання.
8. Здійснювати попередження насильства та жорстокого поводження над дітьми у сім’ї та навчальному закладі.
9. Співпраця з логопедом щодо створення в ЗДО атмосфери емоційного благополуччя всіх учасників освітнього процесу.
Для чого потрібен психолог у дитячому садку?
Перше – це консультації
Вони бувають двох видів: ті, які планує сам психолог (проводяться на протязі року по темам, які психолог вибирає сам спираючись на актуальність для конкретного дитячого саду, вікової групи та контингенту батьків) і за запитом (батьків або вихователів, пов’язані не тільки з розвитком дитини, але і з будь-якими нехай і незначними відхиленнями в поведінці, хай то буде поганий апетит або сон).
Діагностування
Протягом року психолог проводить психолого-педагогічну діагностику, яка включає в себе контроль над засвоєнням знань, умінь і навичок дітей відповідно до програми. Вивчає відносини всередині колективу, виявляє лідерів, тих, з ким ніхто не дружить і на підставі цього допомагає вихователям планувати роботу по поліпшенню взаємин в групі.
Корекційна робота
Всі діти різні, це пов’язано з тим, що психічні процеси у них формуються стрибкоподібно. І в зв’язку з цим буває, що розвиток якоїсь психічної функції потрібно «підштовхнути», щоб налагодилося нормальне засвоєння знань або поведінка. З цією метою плануються і проводяться корекційні заняття.
Розвиваючі заняття
Кожен навчальний рік практичний психолог вибирає для себе напрямок, на який він робитиме акцент протягом року. Виходячи з обраної теми, він планує розвиваючі заняття, на яких буде вчити малят спілкуватися, разом грати, вирішувати конфлікти, уникати сварок.
Більшість батьків вважає, що слово «психолог» утворюється від слова «псих». З чого далі роблять абсолютно невірні висновки про те, що якщо з їх дитиною в саду працює психолог, то їх син або дочка психічно ненормальні. Через це деякі мами взагалі намагаються уникати спілкування з психологом в дитячому саду. Щоб розвіяти цей міф, підкреслю, що психолог в саду працює з нормальними дітьми і їх індивідуальними особливостями, а не з відхиленнями.
Інша, не менш поширена і теж помилкова думка: психолог, психоневролог, невропатолог, дефектолог і нейропсихолог – це все одне й те саме. Тобто лікарі, які працюють з відхиленнями у психіці, з її дефектами. На підставі цієї точки зору батьки вимагають від психолога неможливого. Зверніть увагу на те, що даний фахівець не лікар. Він може тільки припустити діагноз і направити дитину до відповідного фахівця. Поставити діагноз і тим більше працювати з ним він не може і не має права.
Таким чином, в дитячому садку практичний психолог присутній в першу чергу для того, щоб всіма сторонами «дотримувалися інтереси дитини». Його праця, як правило, не очевидна батькам, але дитині вона, повірте, необхідна.
Психолог консультує:
Безпека дітей в Інтернеті –
поради батькам:
1.Будьте другом своїй дитині. Проявляйте
зацікавленість її захопленнями і обговорюйте
проблеми, що виникають. Якщо Ви зможете стати
тією людиною, якій Ваша дитина довіряє, їй не
доведеться шукати підтримки у віртуальних друзів.
2.Установіть комп’ютер в місці, доступному всім
членам родини. Це значно полегшить контроль за
його використанням.
3.Складіть правила безпечної поведінки в Інтернеті, в
яких будуть перераховані вимоги, що стосуються
користування Інтернетом, а також алгоритм дій дитини
при зіткненні з небезпечним незнайомцем або
сексуальним домаганням.
4.Напишіть ці правила на папері і прикріпіть біля
комп’ютера!
5.Попросіть Вашу дитину нікому не повідомляти
особисте: ім’я, вік, номер телефону, домашню адресу.
6.Попросіть Вашу дитину відразу ж розповідати Вам
про неприємні ситуації під час спілкування в
Інтернеті, підкресливши, що Ви не будете
сердитися, про що б вона не розповідала.
7.Переглядайте інформацію, що міститься в
комп’ютері Вашої дитини. Це допоможе Вам
контролювати її спілкування в мережі. Але пам’ятайте,
що дитина може користуватися Інтернетом не тільки
вдома, але і в школі, Інтернет-клубі, у друзів.
8.Не пропустіть симптоми інтернет-залежності.
Замисліться над тим, чи не позначається використання
Інтернету на успішності дитини, її здоров’ї, стосунках із
членами сім’ї та друзями. Визначте, скільки часу вона
проводить в онлайні.
9. Не бійтеся звертатися по допомогу. Якщо в
дитини проявляються ознаки інтернет-залежності.
10. Проаналізуйте власні звички. Чи немає у вас
проблеми з контролем перебування в Інтернеті?
Пам’ятайте, що для дитини ви є основним прикладом
у житті.
11. Встановіть баланс. Заохочуйте та підтримуйте
бажання дитини займатися іншими справами, особливо
спортивними іграми.
12. Допомагайте дітям спілкуватися з іншими в
реальному житті. Якщо дитина сором’язлива, віддайте
її на заняття з набуття навичок спілкування. Заохочуйте
дитину до справ, які сприяють її спілкуванню з іншими
дітьми.
13. Слідкуйте за тим, що роблять діти в Інтернеті.
Використовуйте програми, які здійснюють моніторинг
та обмежують використання Інтернету, зокрема засоби
батьківського контролю.
14. Пропонуйте альтернативи. Якщо вам здається,
що дитину цікавлять лише он-лайнові відеоігри,
спробуйте призвичаїти її до онлайнових «замінювачів»
улюблених ігор. Наприклад, якщо дитині подобаються
рольові ігри у стилі фентезі, заохочуйте читати разом з вами
книжки з фентезі.
Виховання без насильства
Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Але, на жаль, часто найменше любові дістається нашим самим улюбленим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубимо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.
Дитина, яка виховується в умовах безправ’я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею.
Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а нашій втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує, ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимого короткочасного послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.
Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і спритності, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б’ють).
Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх – справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, у які вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань
Вийти з ситуації, коли раптом здасться, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:
* Прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її. Вислухайте проблему дитини. Не обов’язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність.
* Приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший.
* Вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз’яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення.
* Не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу.
* Не пред’являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити.
* Не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок.
* Подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?
Нехай основним методом виховання буде ненасильство!
10 кроків як стати кращими батьками
А завтра – школа:
Дитина дошкільник – загадка, яка містить в собі багато можливостей, і перетворюючи їх в реальність крокує вгору по сходинках дитинства. Перша сходинка – сім’я, наступна – дошкільний заклад. Та вашій дитині невдовзі шість років, вона перед дверима нової сходинки дитинства, які відкриє завтра. А цим завтра буде школа.
Покарання: «за» і «проти»
Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.
Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.
Психічний розвиток дитини від 3 до 7 років
Освоєння дій із предметами і порівняння їх з діями дорослого формує в дитини уявлення про дорослого як про зразок. Тому дошкільник підходить до «відкриття» світу дорослих.
У ранньому дитинстві дитина пізнавала соціальну дiйснiстъ через предмети, створені людьми. Перед дошкільником «відкривається» світ дорослих через їх взаємини i діяльність. Соціальна ситуація розвитку в дошкільному вiцi перебудовується в таке співвідношення: дитина—предмет—дорослий.
Як спілкуватися з дитиною
- Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною взагалі.
- Можна засуджувати дії дитини, але не її відчуття. Якщо вони виникли, отже, для цього є підстави.
- Незадоволення діями дитини не має бути систематичним, інакше воно переростає в неприйняття самої дитини.
- Не втручайтеся в справу дитини, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви кажете їй: «У тебе все гаразд. Ти впораєшся!»
- Якщо дитині важко й вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.
Особистість i здiбностi дитини розвиваються тільки в тій дiяльностi, якою вона займається за власним бажанням і з цікавістю. - Поступово, але неухильно знімайте з себе турботу i відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
- Активно слухайте дитину.
- Якщо дитина своєю поведінкою викликала у вас негативні переживання, обов’язково скажіть їй про це.
- Не вимагайте від дитини неможливого або того, що важко виконати.
- Правила мають бути в житті кожної дитини.
- Правил не має бути багато, і вони мають бути гнучкими.
- Батьківські вимоги не мають суперечити основним потребам дитини.
- Краще карати дитину, позбавляючи її хорошого, ніж роблячи їй погане.
Адаптація дитини до дитячого садка
Адаптацiя (лат. пристосовую) – це складний процес пристосування організму, що відбувається на різних рівнях – фізіологічному, соціальному, психологічному.
Типові батьківські запитання: